Бібліотека

«Пишаюсь тим, що я людина»

(творчість В. Сухомлинського)

Доброта – це єдине

вбрання, яке ніколи

не псується.

                                Г. Торо

Живи, добро звершай,

Та нагород за це не вимагай.

Хай оживає істина стара:

Людина починається з добра.

Людина народжується на світ, щоб лишити по собі слід вічний. Ці слова належать тому, хто все своє життя віддав дітям. Автор книги «Серце віддаю дітям» – Василь Сухомлинський.

Народився Василь Сухомлинський у селі Василівка Кіровоградського району в бідній сімї. Батько працював столяром і теслярем. Мама працювала у колгоспі , а зимовими вечорами сиділа над своїм шитвом і розказувала дітям казки. У цій родині, крім Василя, було ще троє дітей. Розповідають, батьки ніколи не карали дітей. Може, тому всі вони вибрали професію педагога. Василь ріс жвавим і допитливим. Змалку любив малювати. Одного разу Василь із товаришами пішки пройшли 45 кілометрів, аби купити фарби.

Під час Другої світової війни був на фронті. Двічі пережив поранення. Хірурги боялися, що доведеться ампутувати руку. Перед операцією повідомили про це Василя Олександровича. «Ой ні, руку будь що треба залишити!» . «Ти що, артист?» – запитав старенький хірург. «Ні, я вчитель». Операція була складною, хірурги зробили все можливе. Рука залишилася, але після операції стала на шість сантиметрів коротшою. Важким було й поранення в груди, але вчитель все одно повернувся до школи.

Василь Сухомлинський 35 років працював учителем і директором школи. Про нього розповідають багато незвичайних випадків. Одного разу, за два тижні до початку навчального року, він захотів познайомитися зі своїм 6-м класом. Пройшовся по домівках, але нікого не застав. Василь Сухомлинський пішов за село до річки. Ватага хлопців бавилася «у війну». Молодий учитель одразу приєднався до них .

Уже перебуваючи в лікарні, важкохворий, Василь Сухомлинський не переставав думати про школу. Коли діти з квітами прийшли до нього в палату, він поглянув у вікно, промовив: «Діти йдуть до школи, а я йду з життя…» Помер Василь Сухомлинський 2 вересня 1970 року. Похований на кладовищі всього за 300 метрів від школи, якій віддав усе своє життя.

10 правил. Чого не можна робити:

  1. Не можна ледарювати, коли всі працюють.

  2. Не можна сміятися над старістю і старими людьми, про старість треба говорити тільки з повагою.

  3. Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо зі старшими.

  4. Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі.

  5. Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.

  6. Не можна робити того, що осуджують старші.

  7. Не можна залишити старшу рідну людину одинокою.

  8. Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради у старших.

  9. Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.

  10. Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка.

Запамятай моя дитино, з юних літ

На все життя, щоб знала, як прожити.

Людина для добра приходить в світ

Й покликана завжди добро творити.

Нелегко це, хто що б не говорив,

Й не кожному зробити це вдається.

Бо в світі стільки смертних є гріхів,

Що доброта не завжди йде до серця.

Та ти – людина, і тому учись

Добро творити, людям співчувати.

До цього світу пильно придивись,

Злим помислам навчися лад давати.

Йди з добротою – це собі затям,

Із ласкою, прихильністю, привітно.

Й не розлучайся з добрим почуттям,

Хай доброта в душі суцвіттям квітне.

Бібліотека – територія читання